У 1852 році Джеймс Тейлор прибув на Цейлон та оселився в маєтку Лулекондера в Галасі. Територія плантації була невелика, всього 19 акрів. Проте на цій ділянці у 1867 році він заклав фундамент розвитку чайної індустрії. Завдяки цьому острів буде найбільшим постачальником чайного листя протягом більш як сторіччя.
1872 року на плантації Лулекондера відкрили фабрику з вироблення чаю.
1873 року Джеймс Тейлор надіслав двадцять три фунти (понад 10 кг) чаю до Лондона. Так Цейлонський чай вийшов на міжнародний ринок.
У 1880-х чайне виробництво в Шрі-Ланці почало стрімко зростати. Плантатори з усієї країни приїжджали в маєток Лулекондера, щоб вивчити основи вирощування й вироблення чаю. До кінця 1880-х майже всі кавові плантації перетворилися на чайні, адже вони виявилися рентабельнішими.
Завдяки винаходу печі Sirocco для сушіння чаю у 1877-му й верстата для скручування чайного листя у 1880-му роках, комерційне виробництво чаю почало процвітати.
1883 року за підтримки Торгової палати Цейлону на території компанії Somerville and Co. провели перший чайний аукціон у Коломбо.
1884 року в маєтку Фейріленд, у регіоні Нувара-Елія, збудували Центральну чайну фабрику.
1891 року Цейлонський чай уперше продали на Лондонському чайному аукціоні за рекордною ціною — 36,15 ланкійської рупії за фунт.
1892-го, у віці 57 років, помер Джеймс Тейлор — першовідкривач чайної індустрії Цейлону.
1894 року в Коломбо заснували Асоціацію торговців чаю, а 1896-го — Асоціацію чайних брокерів Коломбо.
За ці роки значно зросли обсяги виробництва. У 1899 році для вирощування чаю використовували вже 400 000 акрів землі.
1915 року пан Томас Амарасурія став першим ланкійцем, призначеним на посаду голови Асоціації плантаторів.
З метою вдосконалення технологій вироблення та збільшення врожаю у 1925 році заснували Науково-дослідний інститут чаю. Як наслідок, вже у 1927 році в Шрі-Ланці виготовляли понад 100 000 тонн чаю переважно для експорту.
1932 року заснували Раду з просування Цейлонського чаю.
Упровадили заборону на експортування продукту низької якості.
1934 року в Цейлоні виявили найбільший у світі чайний кущ, з якого за один день зібрали майже два кілограми листя.
1935 року Цейлон заснував Міжнародну раду з розширення чайного ринку (ITMEB).
1940 року Науково-дослідний інститут чаю здійснив прорив у боротьбі з листокруткою(гусінню, що поїдає чайне листя). Цього вдалося досягнути завдяки навмисному поширенню особливого паразита (лат. Macrocentrus homonae), привезеного з острова Ява.
1941 року створили першу брокерську фірму Цейлонського чаю — Pieris & Abeywardena.
1944-го заснували Цейлонську федерацію роботодавців.
1951 року на вивезення чаю наклали експортне мито.
1955-го почали культивувати чайні кущі методом клонованого розмноження. Це спосіб контролю й селекції чайних пагонів для отримання кращих сортів чаю.
1958 року заснували Державну корпорацію плантацій.
1959-го впровадили адвалорний податок на чай, який продавали на аукціонах у Коломбо.
1963 року відкрили перший німецький завод із виробництва розчинного чаю Halssen & Lyon на плантаціях Агарапатани.
1965 року Шрі-Ланка стає світовим лідером з експорту чаю.
1966-го до 100-річчя Цейлонського чаю зібрали першу Міжнародну чайну конвенцію.
У 1971—1972 роках уряд Шрі-Ланки націоналізував приватні чайні плантації.
1976-го створили Чайне Бюро Шрі-Ланки, Раду з розвитку плантацій Джанати, а також Управління з розвитку малого чайного бізнесу. Того ж року розпочали експортувати пакетований Цейлонський чай.
1980 року Шрі-Ланка стає офіційним постачальником чаю для гостей московських Літніх Олімпійських ігор, а 1982-го — для гостей Ігор Співдружності в Брісбені.
З 1981 року Шрі-Ланка імпортує чай для створення чайних купажів і реекспорту.
1982 року стартувало виробництво й експорт зеленого чаю.
А 1983 року в країні почали застосовувати технологію оброблення чаю CTC (з англ.
crush, tear and curl — тиснути, подрібнювати й скручувати).
1992-го на честь 125-ї річниці Цейлонського чаю в Коломбо провели Міжнародну чайну конвенцію. Створили Раду з дослідження чаю. Експортні мита й адвалорні податки скасували.
1993 року чайні плантації, які належали державі, повернули приватному сектору.
1997 року обсяги експорту чаю зі Шрі-Ланки сягнули 250 000 тонн.
1998 року закрили Лондонський чайний аукціон: торгівлю зосередили на аукціоні в Коломбо.
1999 року Чайне Бюро Шрі-Ланки запатентувало логотип із зображенням лева як знак 100% справжнього Цейлонського чаю.
2000 року обсяги вироблення Цейлонського чаю перевищили 300 000 тонн.
2001 року в старій чайній фабриці в Гантані (Канді) відкрили перший Музей чаю.
2002 року створили Чайну Асоціацію Шрі-Ланки.
2008 року доходи від експорту Цейлонського чаю сягнули мільярда доларів США.
2011 року Чайне Бюро Шрі-Ланки здобуло сертифікацію географічної приналежності (GI). Це означає, що лише чай, виготовлений у сертифікованих регіонах острова і який відповідає суворим нормам, можна вважати Цейлонським. Це стало важливим кроком у забезпеченні якості й запобіганні контрафакції. Шрі-Ланку також визнали першою країною-виробником озонозберігального чаю.
2017 року Цейлонський чай відзначив 150-річчя. Відтоді, як у 1867-му році Джеймс Тейлор заснував першу плантацію, чайна індустрія пройшла довгий шлях. Сьогодні вона дає понад мільярд доларів США як прибуток від експорту й забезпечує зайнятість понад мільйона громадян.
