Початок 1880х років був скрутним часом для Цейлону. Колоніальна економіка була побудована майже виключно на кавовому виробництві, і коли цей бізнес занепав, те саме трапилося і з економікою. Гірські плантації розпродавалися практично за безцінь, тоді як у Коломбо люди намагалися забрати з банків всі свої гроші, провокуючі їх обвалення. Відчайдушні експерименти з індиго й цинхоною ні до чого не призвели. Асоціація плантаторів звернулася до уряду з панічними пропозиціями про адміністративні скорочення, які, на щастя, були відхилені. Над колонією запанувала атмосфера паніки.
Тим часом в горах, де зустрічаються плантаційні райони Канді й Дімбула, затворницький шотландський плантатор на ім’я Джеймс Тейлор експериментував з новою рослиною, посадивши її по узбіччю межувальних доріг свого кавового маєтку Лулекондери.
Тією рослиною був чай. Вже у 1867 році він зав’ялив перше листя на веранді свого бунгало, намагаючись відтворити процес, що його використовують плантатори чаю у Асамі в Індії. Коли трапилася хвороба кави, у Тейлора в Лулекондері було висаджено дев’ятнадцять акрів чаю і він відправив до Англії свою першу скромну партію з 23 фунтів чаю. Дуже скоро плантатори з усіх гірських районів почали прибувати до Лулекондери, щоб навчитися вирощувати й виробляти чай. Цейлон та його плантаційне господарство було врятовано.
Але для порятунку прийшлося докласти значних зусиль. Більш ніж 120 тисяч гектарів землі треба було звільнити від мертвих та вмираючих кущів кави і заново засадити чаєм. То було дорогою та розпачливою справою, але з нею впоралися. Героїзм плантаторів був звеличений пером не когось іншого, а Сера Артура Конан Дойла, творця Шерлока Холмса, який описав у своєму оповіданні ‘De Profundis’, як “гнилий грибок примусив громаду пройти через роки відчаю до одного з видатніших комерційних успіхів, що були завойовані наснагою та винахідливістю,” — добавивши, що “чайні плантації Цейлону, як і статуя лева у Ватерлоо, являють собою справжній пам’ятник мужності“. Десятиріччям пізніше нове плантаційне господарство було побудовано на Цейлоні на руїнах старого, і колонія знов процвітала.
Джеймс Тейлор був першим плантатором Цейлону, що зазнав успіху з чаєм, але він не був першим, хто намагався. Хоча відомості про це мізерні, є свідоцтва того, що вирощувати імпортовані з Китаю чайні рослини пробували ще у 1824 році. Пізніше Моріс Вормс, член родини міжнародних фінансистів Ротшильдів, висадив китайську розсаду у маєтках Ротшильдів у Пуселаві й Рамбоді. Він навіть виробив чай з врожаю, на кшталт китайського, хоча ціна — £5 за фунт, була надто високою, щоб бути конкурентоспроможною. Справу було залишено Тейлору, що поколінням пізніше вказав вірний шлях.